У рамках рубрики «Українські студенти за кордоном» ми продовжуємо знайомити вас з історіями молоді, яка здобуває освіту за межами України. Цього разу наш герой — Олександр, або ж Алік, який поділився своїм досвідом навчання в Бельгії, викликами адаптації та створенням громадської організації для української молоді.

У цьому інтерв’ю говоримо про те, як навчатися паралельно у двох університетах, з чим стикається українець у Брюсселі, як знайти підтримку за кордоном — і створити її самостійно, а також що мотивує продовжувати працювати навіть у складні моменти.

— Розкажіть трохи про себе: як вас звати, звідки ви, де зараз навчаєтесь?

— Доброго дня, мене звати Олександр, коротко — Алік. Я з Києва, там народився і виріс. Навчався спочатку на бакалавраті в Київському міжнародному університеті, потім на магістратурі в Гентському університеті в Бельгії.

— На яку саме спеціальність ви навчались?

— На бакалавраті — міжнародне право. А на магістратурі — міжнародне та європейське право зі спеціалізацією прав людини.

— Які найбільші виклики вам довелось подолати під час навчання за кордоном?

— Найбільшим викликом був темп навчання і сувора система освіти в Бельгії. Складно отримати високий бал, легко провалити іспит. Проблемою була мова, хоча англійську я знав добре. Система складна навіть для бельгійців. Один рік я навчався паралельно у двох університетах — українському онлайн і бельгійському. Це було дуже важко. Не раджу так робити, бо часу не вистачає ні на що поза навчанням.

— Яке ваше найбільше досягнення? Чим ви особисто пишаєтесь?

— Моє найбільше досягнення — магістерська робота. Її тема: переслідування військових злочинців у російсько-українській війні. Я пишаюсь тим, які питання розкрив і до яких висновків дійшов. Також я пройшов стажування як частину юридичної клініки на магістратурі в European Council on Refugees and Exiles — організації, що займається питаннями міграції в Європі. Це був цінний досвід. Після навчання я заснував громадську організацію «Українська молодь об'єднана в Бельгії». Ідеї вже понад рік, працюємо понад чотири місяці. Моє навчання допомогло мені зрозуміти, що мені справді цікаво — міжнародні відносини. Місія нашої організації — допомога українській молоді в Бельгії. У європейських країнах, коли бракує «своїх» людей, інші об'єднуються. З’являється лідер, який створює організацію чи ком’юніті, щоб підтримати одне одного. Головна місія нашої організації — зміцнити ком’юніті. Українців у Бельгії багато. У Брюсселі, можливо, 20–25% населення — українці. Але бракує згуртованості. Є багато організацій, але небагато українців беруть участь у їхній діяльності. Ми хочемо це змінити й згуртувати ініціативних людей.

— А як ви думаєте, що допомогло вам досягти успіху?

— У першу чергу — наполегливість. Це найважливіша риса, особливо якщо намагаєшся пробитися в іншій країні. Є багато можливостей для розвитку, але потрібно вміти їх шукати та бути наполегливим. Іноді треба декілька разів писати, шукати, стукатися у двері, вести діалог по-різному. Також важливо бути гнучким, з відкритим розумом, підлаштовуватись під обставини, особливо в іншій культурі. І трохи везіння теж потрібно.

— Чи отримували ви якісь нагоди, гранти або стипендії за свої успіхи?

— Один рік навчався на бакалавраті в Бельгії зі стипендією 50%. Тобто платив не 100%, а 50% вартості. Зазвичай стипендії означають знижку або безплатне навчання, але рідко коли платять додаткові гроші. Інших грантів не отримував і не дуже знаю, де їх шукати.

— Як навчання за кордоном змінило ваше світосприйняття та професійні амбіції?

— Я повірив у себе, почав більше себе цінувати. Навчання надихнуло створити організацію, повірити, що можна згуртовувати людей і досягати змін у суспільстві. Я зрозумів, що кожна людина може щось додати, і я теж можу. Став більш рішучим у досягненні своїх цілей.

— Чи відчували ви культурний шок? Як вдалося адаптуватися?

— Я б не сказав, що сильно відчув культурний шок. Ще живучи в Україні, я вже цікавився Європою, Євросоюзом, розумів, чого очікувати. Але певне здивування було — не від бельгійської культури, а від атмосфери самого Брюсселя, де я зараз живу. Це дуже мультикультурне місто, велика частина населення — мігранти. Це створює своєрідний «коктейль» національностей. Культурний шок був пов’язаний не з бельгійцями, а з різноманіттям мігрантів — з Близького Сходу, Північної Африки, інших європейських країн. Також здивувало, що місто місцями може бути небезпечним. Наприклад, є проблеми з кишеньковими крадіжками, пограбуваннями. Я очікував іншого від столиці ЄС, країни з високим рівнем життя — але Брюссель виглядає не так, як уявляв. Однак адаптація прийшла через гнучкість. Просто уникаєш небезпечних місць, звикаєш до інших речей. Наприклад, бельгійці зазвичай не знімають взуття в приміщенні. У таких випадках — головне говорити. Якщо тобі некомфортно, варто про це сказати. У своєму домі — можеш попросити зняти взуття. Якщо ти в гостях — поважай правила господаря. Загалом, нічого надзвичайного.

— Чи підтримуєте ви зв'язок з Україною? Берете участь у якихось українських ініціативах за кордоном?

— Ми співпрацюємо з Українською студентською лігою — це українська організація. Також спілкуємося з іншими українськими ініціативними громадськими організаціями в різних країнах.

— Які у вас подальші плани?

— Планую продовжувати розвивати організацію, вона ще дуже молода. Хочемо налагодити більше зв'язків з іншими організаціями, з Україною, з іншими містами в Бельгії. Особисто я хотів би сприяти розвитку України в контексті євроінтеграції. Хочемо більше співпрацювати з Місією України при ЄС. Проводимо культурні івенти, щоб показати бельгійцям, хто ми такі, а також навчитися в них. Освітні проєкти мають на меті розповідати молодим українцям про ЄС, як він працює, як Україна може взаємодіяти з ним, і які бенефіти це приносить.

— Які головні якості, на вашу думку, потрібні для успіху?

— Наполегливість, гнучкість, вміння поважати інших. Важливо будувати відносини на взаємній повазі, спілкуватися на рівних. Також важливо цікавитися всім навколо, бути відкритим до нової інформації.

— Як би ви описали свій шлях у двох словах?

— Авторство — я писав свій шлях. І везіння — мені дуже пощастило, що опинився в Бельгії. Довгий час не знав, що робити, просто подавав заявки в різні університети, і Бельгія мене прийняла. Я радий, що саме ця країна. Дуже важливо не сидіти склавши руки. Ще в українському університеті я брав участь у дебатах, спікер-клубах, міжнародних змаганнях, як-от Telders. Треба просто пробувати нове — кожен знайде щось своє.

— Що мотивує вас рухатись далі, навіть коли стикаєтесь із труднощами?

— Результати діяльності. Коли важко — згадую, скільком людям це допоможе, як це вплине на українське суспільство в Бельгії. Мотивує думка про позитивний вплив.

— Що б ви порадили українським студентам, які мріють навчатися або працювати за кордоном?

— Головне — не боятися і пробувати. Я сам вагався, боявся, що не зможу, що рівня мови не вистачить. Але насправді все не так страшно. Європа не так сильно відрізняється від України. Мову легко підтягнути, потрапивши в мовне середовище. Студенти з інших країн теж розгублені, але дружні — разом легше адаптуватися. Перший рік може бути стресовим, але далі стає легше. Без виходу із зони комфорту не буде змін.

Історія Аліка — це приклад того, як не чекаючи ідеальних умов, можна почати діяти вже зараз. Кожен крок мав значення і поступово привів до того, чим він займається сьогодні.

Не потрібно чекати на ідеальний момент, щоб бути корисним. Достатньо мати бажання, трохи рішучості й розуміння, навіщо ти це робиш. Українська молодь за кордоном має сили та ідеї, які здатні об’єднувати — варто тільки почати.

Творимо кращий час разом!

‍