Сашко, 13 років, Горлівка (Донецька обл.) 2014, Київ 2022



Це не вперше я покидаю свій дім. Я погано пам’ятаю, але мама розказувала, як у нас вже забирали дім. У 2014 році ми були вимушені переїхати з Горлівки у Київ, заради моєї безпеки. Батьки важко говорять про ці події, бо тоді нам довелось залишити частину родини.


Зараз ми знову тікаємо зі свого дому і знову руйнується сім’я. Наш батько залишився у теробороні. У мене вдруге забирають усе. У мене вдруге забирають дитинство.

Моя мама - поганий водій і дуже емоційна людина. Але я почав пишатись нею, коли вона швидко взяла мене, нашого кота Сімбу, криску Джері, посадила в машину і без зайвих слів вивезла з того жаху. Я сидів позаду і заспокоював тварин. Інколи дивився у переднє дзеркало і бачив її червоні очі. А коли вона увімкнула татову улюблену пісню, я побачив ще й сльози.


Зараз ми живемо у маминих подруг. Вона каже, що це ненадовго. Ми у безпеці, здається.

Я навчився швидко знаходити собі друзів. У дворі діти грають “в українських військових”, але вони не розуміють, що недалеко від них йде не гра, а справжня війна. У цій війні зараз моя родина, яку я кожного дня можу втратити.


Я помітив, що моя мама давно не отримувала квіти. Це завжди робив тато. Здається, в гостях ми вже надто довго.


7 переглядів

Останні пости

Дивитися всі