Крістіна, 6 років, Лисичанськ (Луганська обл.)


Ну, я не пам’ятаю точно початку війни. Але коли стріляли, то ми ховались під ліжком або накривались ковдрами і так сиділи в коридорі. Раніше ми робили собі халабуди з одіял, а тепер ми ховаємось під ними від куль. Коли ми так сиділи, у нас було одне величезне синє одіялко з зірочкам, вмикали ліхтарик і мама розповідала нам казки, ми засинали на підлозі.


Ввечері Женя (брат) готував нам їсти. Прийшла мама і сказала, що ми їдемо з міста вночі. Так і сталося, але автобус по дорозі зламався і ми поїхали вже зранку. Була дуже довга поїздка. Я пам’ятаю, що у вікні було червоне сяйво і сильний вибух. Я плакала з Камілою (сестра). А потім вже приїхали сюди, у Львів. Тут у мене є 10 друзів: Валєра, Ваня, Саша, Оля, Каміла, Яна…7 дівчаток і 3 хлопчика, ще мама і тато. Ой, це ж моя сім’я.


Вдома я любила малювати, зараз мені цього не хочеться, зараз я хочу додому.


10 переглядів

Останні пости

Дивитися всі